Учнівська творчість

Моя земля

Моя земля – то той квітучий сад,

Що виплеканий кров’ю і сльозами,

Весняне сонце й юний зорепад,

Сонні гаї з забутими стежками.

Моя земля – то молода трава

Й козацька слава, схрещена шаблями.

Моя земля! Вона іще жива,

Вона співає і ридає з нами…

Думка

Чому так сумно, я не знаю

Коли мовчу, коли сміюсь

Чи довго в задумі блукаю?

З осіннім вітром я зіллюсь

І поміж гілля погуляю,

З чаші небес молитв нап’юсь.

І знов грішу, і знову каюсь.

Я не живу, я тільки вчусь.

Матусі

Матусю люба, чому не спиш? До ранку

Ще довго так. Ти відпочинь, засни.

Бач, зорі сплять. Сріблясту колисанку

Шепоче місяць. А лани

Перекликаються з вітрами.

Ти з смутком дивишся в вікно,

Може, жалкуєш за роками,

Що є життя гірким вином?

Рудь Тетяна

Пролісок

Він прийшов до мене уві сні,

Як ніхто, ніхто ще не приходив.

Синій пролісок, розквітлий навесні,

Очі голубі до сонця зводив.

Пролісок простягував листки

До проміння сонця золотого

І маленькі сині пелюстки –

Частки свого неба голубого.

Сонце усміхалося йому

Дарувало пісню неповторну,

Розливало радість весняну

І вело розмову животворну.

Гром Валентина

Моє село для мене найрідніше

Такого, як воно, нема на світі більше

Зелені трави скрізь шумлять,

Ласкаві люди гомонять.

Красиво дуже тут весною:

Від квітів віє теплотою,

Замріяно стоять берізки,

Їм вітер заплітає кіски.

А скільки тут росте барвінку!

В тополі пух, немов пір’їнка.

Моє село – найкраще в світі,

В нім затишно усім нам жити.

Буков’як Тетяна

Кiлькiсть переглядiв: 600

Коментарi